Зазвичай я пишу наживо, бо писати завчасно - це вже не в моменті і не в сьогодні. Але сьогодні я маю твердий намір взяти хоча б до вечора вихідний від соцмереж, месенджерів, електронної пошти, etc. Хочу дати собі час побути з собою. Без цифрових технологій.
Я думала, що такого надихаючого тут залишити. Я давно не заходила на picjumbo.com за фото до своїх дописів, та вчора мені захотілося знайти світлину саме на цьому ресурсі.
Я вкрай рідко маю час на якісь «блукалки». Зазвичай, я заходжу на фотостоки, знаходжу, що потрібно мені, та й по тому. Та вчора мені захотілося зазирнути у picjumbo blog. Там був запис про святкування 5 річниці проекту та про проект в цифрах. Проект, який автор просто розпочав та й усе. А за 5 років вийшло щось неймовірно вражаюче в цифрах статистики, і ще більше в користі для оточуючого світу та людей в ньому.
Мене такі записи і такі проекти надихають дивовижним чином. Проекти, що починалися не задля комерції, а задля себе та своїх захоплень.
Декілька днів тому я прочитала просту та геніальну цитату, яку сказала 16-річна дівчина: «Терпіти не можу, коли мені вказують, що я маю робити. Я просто хотіла зробити щось, чим пишатимусь в майбутньому». Дівчину звуть Джессіка Уотсон, і вона зробила своє щось – здійснила навколосвітню подорож в свої 16 самотужки, на яхті.
Так, після Джессіки були молодші мандрівники. І так, до picjumbo була безліч інших фотостоків. Та саме чиїсь персональні історії, чи влучні (як на мене) слова – це те, що надихає мене.
Тепер, коли я лінуюся зробити щось дійсно важливе для себе, я нагадую собі про те, що зробити це я хочу, щоб потім я могла пишатися тим, що я зробила. Це моя пенсія.
Те, що залишиться зі мною, якщо я доживу до старості і у мене будуть час, бажання та сили гортати сторінки свого прожитого життя. Я хочу, щоб озирнувшись назад я могла пишатися.
Що надихає саме вас? Пишіть в коментах, повернуся в світ цифрових технологій і читатиму ваші коменти.
Comments