Як втримати хоч якусь психологічну та емоційну стабільність, коли ти під обстрілами, чи в окупації,
але +/- у відносній безпеці життя...
Цей пост написаний 9 квітня 2022 року. Рівно через місяць після того, як ми мали би опинитися у теплих родинних обіймах, видихнути, і почати шукати, як починати нове життя. У Всесвіта були свої плани.
Цей пост написаний рівно за місяць після непростого перетину декількох кордонів,
отриманого в переносному сенсі удару під дих з усього розмаху (хм... чомусь я й досі відчуваю те фізично, хоча ніхто мене не бив),
після того, як прийшло розуміння, що очікування, коли прилетить прямо в тебе чи твою сім'ю, безпорадність і неможливість щось змінити, були не страшні у порівнянні з тим, коли тебе просто зрадили ті, кого вважав найближчими чи близькими.
Photo by Louis Hansel on Unsplash
Я зібрала себе докупи, як могла і написла цей пост в інстаграм. З однією метою - можливо мій досвід стане комусь корисним.
Я викладаю його тут, в цьому розділі, бо це теж своєрідний інструмент, що допоміг мені тоді бути зібраною, вхопитися за можливість і відгрібати всі наслідки вже потім, через велекий проміжок часу, коли ми були в безпеці.
Коли було вже зовсім гаряче, я займалася тим, що слухала історії про просте мирне життя.
І коли близька людина сказала мені, що не хоче розповідати, як провела свої мирні вихідні в той час, коли я навіть не знаю, чи наступить ранок, і сиджу під "градами" і авіаударами, я відповіла, що не хочу ще більшого тиску.
І що саме зараз я хочу бачити мирне життя, нормальне життя, знати, як люди в мирній країні без війни, провели свій гарний мирний вихідний. І думати саме про це.
Не зосереджуватися на тому пеклі, що робиться навколо, а ти в цей час сидиш, як вівця, що очікує заклання. Бо ти просто не можеш нічого зробити для себе чи для країни в цей момент...
Ти в ситуації, виходу з якої прямо зараз нема. А якщо є, то перспектива зовсім не райдужна.
І читала в соцмережах тих, кого любила читати в мирний час. І чиє почуття гумору мене підтримувало. Слава богу, мобільний інтернет хоч якийсь та був ще на той момент.
Але вони перестали писати. У себе. Під своїм мирним небом. Бо тотально включилися в те, що відбувалося в Україні.
В якийсь момент я просто попросила підтримки - морди, якої мені так не вистачало. Краєвидів, які зцілювали мою душу.
Дівчата, якиїх я попросила терміново дати мені картинки позитиву, усміхненного песеля і не тільки - дали сили протриматися в правильному стані. Дякую!
Тільки зараз, озираючись назад, я зрозуміла, що підсвідомо вчинила правильно:
не дала пеклу навколо заповнити мене зсередини.
Це залишило мене в стабільному психологічному та емоційному стані, і не дало з'їхати дахом чи впасти в депресію.
Це дало можливість бути зібраною, сконценрованою та стабільною.
Це такий свого роду захист, який моя психіка /чи що там я не знаю/, вибрала підсвідомо.
Пишу для тих, хто переживає важкі обставини і кого починає крити. Можливо, мій досвід стане в нагоді.
UPD: для тих, хто в мирі та безпеці: друзі, вам не має бути соромно постити ваше мирне життя. Багато хто просто не може морально та емоційно. Бо ви проживали і проживаєте наш біль.
Та іноді, коли ти майже в епіцентрі чи в ньому, ти не хочеш бачити цього пекла звідусіль. Бо воно може поглинути, паралізувати, керувати тобою...
Тобі просто життєво потрібен антидот, що допоможе залишитися з тверезим розумом і зібраними емоціями.
Я впевнена, що таких, як я, багато: тих, кому дуже було потрібно, щоб десь там все було стабільним, мирним, з ковтком свіжого повітря і мирних фото, бо це - підтримка. Це вектор. Компас. Напрямок руху. Надія врешті-решт...
P.S.: більше для тих, хто намагається підтримати людей, що знаходяться в ситуації, яка прямо зараз не має для них спасіння чи варіанту рішення:
можливо, комусь реально допомагають ваші стотищ п'ятсот смс: тримайся! все буде добре! не вішайте ніс! випийте йод, бо виріс радійаційни фон... і т.д., і т.п.
Врахуйте, будь ласка, ще й таких людей, як я. Думаю, їх немало.
Хтось з них просто промовчить, хтось відповість із ввічливості з останніх сил збираючи докупи мужність подивитись в очі жахіттю, що будь-якої миті може забрати твоє життя чи рідних, і добре, якщо це буде швидко і одразу...
Ви не додаєте сил, не підтримуєте, а лишень ятрите! Якщо вам випало щастя не знати, що таке обстріли, бої перед твоїми вікнами і над твоєю головою... Так, вам важко усвідомити, що сильно не до пошуків йоду в напівокупованому місті, і не до його вживання, коли наступна атака су, що розвернувся перед твоїм вікном, може бути не на сусідній аеропорт, а на твоє вікно.
Так, ви теж в стресі, дезорієнтовані і розгублені. Ви намагаєтеся зробити хоч щось, бо теж безсилі в цій ситуації. Але це не допомога. Не робіть хоч щось. Стримайтеся. Зекономте безцінний час тим, хто там. Вони витратять його на прочитання, осмислення та спробу перетравити оце ось все... А радше можуть поспати хоч декілька хвилин, чи приготувати собі їсти.
І ні. Не дивитись в телефон, коли живеш в режимі перекличок, і коли вся інформація про те, що робиться навколо тебе, доступна тільки через канали в твоєму гаджеті, - це не варіант.
Коли люди бігають в укриття (якщо воно є) і назад (іноді, коли тихо) - вони швидше порадіють, що ви в безпеці, вашому повідомленню про те, які добрі люди вас прийняли в Польщі чи де-інде, переключать свою увагу з того пекла, де знаходяться на щось хороше.
І матимуть надію на спасіння. Нехай примарну. Бо у вас мир. Отже і вони ще можуть повернутися в мирне життя. Бо ви спаслися, і, можливо, їм якимось дивом це вдасться.
Бо коли ти вже попрощався з усіма близькими, бо надія перестала жевріти, а тобі присилають рецепти чи недоречні "Все буде добре!" - це вже забагато. Too much, як кажуть англійці.
ПІДСУМОВУЮ:
ПЕРЕКЛЮЧАЄМО УВАГУ НА МИРНЕ ЖИТТЯ
(історії родини, друзів, когось близького, з ким ми маємо емоційний зв'язок і можемо долучитися емоційно до подій їхнього мирного життя)
ПРОСИМО ПІДТРИМКИ
(для мене це життєствердні чи сповнені гумору пости людей, якими я захоплююся чи вони для мене авторитети, фото улюбленців моїх близьких чи друзів, і навіть чужих людей. Я просила підтримки у чижих людей. Головне, що вас ця комінукація переключає, і не дає пеклу поглинути вас і паралізувати зсередини).
Якщо ви у власній оселі і є можливість робити якісь дії зі свого мирного життя, свої щоденні ритуали - робіть. Якщо ні - заведіть собі якусь щоденну звичку, яку зможете реалізувати в моменти затишшя.
Я не могла читати книги, але могла прибирати в квартирі, пакувати речі, які пакувала для переїзду у власну оселю, застеляти ліжко.
Я не знаю, наскільки страшні умови, в яких ви зараз, але якщо у вас є вода, є чим чистити зуби, і є можливість це робити - нехай це буде ваш щоденний ритуал. Або два рази на день.
Мене це тримало зосередженою. А всі разом кроки, змальовані вище, у відносній еомційній стабільності.
Вірю в ЗСУ, ТрО і Дива. Вони іноді стаються. Завдяки такому диву і Людям з великої літери ми живі.
Миру Україні! Смерть ворогам! І всім, хто не в безпеці - спастися.
Comments