Лики Байону. Камбодія. Березень 2014
Photo by Lesya Shovkalyuk https://www.facebook.com/Shovkalyuk
Найдовший шлях... Шлях одночасно мікроскопічний та безмежний, як діра у грудях розміром з Бога чи Всесвіт (кому як більше до вподоби) - шлях до себе.
Прийшов настрій: викинути все "не своє" або що стало не своїм. Змінити фотку, бо два дні назад було "хочу в Паланок", а сьогодні хочеться ніжності, трохи "шкоди" та вередливості одночасно. І магнолії. Куди ж без них. Ніяк.
Тримаю в руках новенькі лофери кольору чи то стиглої-пристиглої вишні, чи то міцної гарної сигари, чи чогось середнього між ними двома. Тримаю і думаю:
"Ой, та у мене ж вже були подібні. Та я взагалі все життя таке взуття люблю. Ой! Це ж, як капчик Попелюшки, він або твій, або ні. Третього не дано, хіба що вати напхати, якщо завеликі, чи обрізати капчики попереду, а може пальці ;-), якщо розмір замалий".
До чого я?
Якісь речі настільки природні, що навіть не задумуєшся, воно моє чи ні, воно просто підійшло тобі... Рррраз! І склалося.
Воно просто створене саме для тебе. І не треба підбирати, як пазл, пасують шматочки один до одного чи ні.
Як буває легко з речами!
Особливо, коли згадуєш, що любиш насправді.
Яку їжу. Напої. Спосіб життя. Оточення.
Коли всупереч здоровому глузду та логіці, береш і робиш те, що вважаєш правильним десь у глибині душі, хоча пояснень тому нема. Не існує тому пояснень. Це просто така природня потреба і все.
І тут світ розвертається до тебе лоферами, зустрічами, пригодами, цілим оберемком весняних квітів, вдалим проєктом, ще чимось...Хай би ти того зовсім і не чекаєш.
Ти випадаєш з загального ритму і повертаєшся до свого власного.
Світ біжить далі. Нібито. Не чекає. Але то ілюзія.
Бо твій власний світ в цей момент каже:
"Добридень! З пробудженням! Я тут тебе чекаю з цілим оберемком дарунків!"
І хочеться весь час бути справжнім. Ніби тільки народженим. Без обумовленостей. Без ролей. Без масок. Нарядів. Прикрас. Тет-а-тет з собою. Нагим.
Як би цей момент подовжити у вічність, утримувати цей стан, і той мікроскопічний чи безмежний шлях він розчиниться десь у Всесвіті.
А сьогодні у мене НІЖНІСТЬ.
П.С. Вчора, коли писала, мене надихнув улюблений фільм та музика. Піду ще чимось надихнуся.
А що надихає Вас?
Діліться власними рецептами натхнення в коментарях.
Нехай те, що надихає множиться!
Разом з ним ростиме в геометричній прогресії і звучання радості навколо та всередині тих, кому це припаде до душі та відгукнеться.
Радості вам та натхнення!
Намасте!
З любов'ю,
Vydumka
Comments