Я присвячую цю історію моїм друзям, Буддам, що сплять, у яких я вчуся,
а вони навіть не бачать, що Будди, і не пам'ятають про це.
Коли-небудь вони прокинуться.
Vydumka
Illustration by Vydumka with AI
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЛИСТ
«Я беру тебе. Беру тебе з усім, що є в тобі.
Беру тебе з усіма твоїми недоліками, твоїми потребами, з твоїм законом життя»
За вікном, надворі, був вогкий понурий ранок. Мжичило. Перехожі, що поспіхом крокували крізь метушню великого міста, раз по раз завмирали на мить перед вікнами кав’ярні, усміхалися, і час від часу озираючись, поспішали далі.
Проте їхні обличчя, похмурі, сонні, заклопотані, раптом спалахували якимось внутрішнім сяйвом, і вони поспішали далі, у власних справах, з радістю та усмішкою.
Що ж бачили вони там, крізь вікна кав’ярні?
«Ти є те, що ти є.
З усім, що є в тобі, я і кохаю тебе».
У затишній кав'ярні в стилі прованс, тримаючи одне одного за руки, безмовно сиділи двоє. Дивилися одне на одного.
Від них йшло сяйво, магія, умиротворення... Хвилями розходячись довкола, виходячи за межі кав'ярні, воно осявало та зігрівало похмурий ранок радісними вогниками кохання.
Вони були одним, доповнювали одне одного. Світла легка усмішка осявала їхні обличчя.
Перед ними на столі лежав відкритий лист.
- Ти від початку все знала?
Вона лагідно усміхнулася у відповідь.
Вони допили запашну каву та обійнявшись вийшли з кав’ярні.
Лист залишився на столику. Вони не мали більше в ньому потреби.
***
Прибираючи за парою дівчина-кельнер побачила на столику лист. Вона вхопила його разом з конвертом та вибігла на вулицю, щоб наздогнати пару, але вони вже розчинилися у вранішньому тумані, тож дівчина повернулася до кав'ярні.
Вона швидко пробігла очима по списаному аркушу, на кілька хвилин увірвавшись в життя Двох та їхню Історію:
ЛИСТ КОХАНОМУ
Illustration by Vydumka with AI
Тобі
«Як я вже тобі казала, сидячи тут, на цьому ж самому місці, рік тому, якщо ти хочеш зрозуміти справжню причину моєї стриманості та мою відповідь, якщо тобі це дійсно потрібно, тобі доведеться зазирнути всередину мене і подивитися на світ моїми очима.
Все, що я вчинила, було зроблено, керуючись моєю великою любов’ю до тебе.
Божественна любов не має нічого спільного з тим, як її подає і намагається зрозуміти Людство.
Декому вдається осягнути її в глибині власного єства, і ті, хто осягнув, вже ніколи не зможуть дивитися на світ, як раніше.
Ті одиниці, хто відчув та осягнув, перебувають в німому екстазі від цього всеосяжного терпимого та благодатного Джерела.
Безмовного, величного та безмежно люблячого кожне своє Творіння... Того, що творить в безмірній доброті та радості своєї Гармонії, благодаті та невимовній Любові.
Торкнувшись до нього одного разу, ти будеш повертатися знову та знову...і коли твоя усвідомленість прокинеться, коли полуда спаде з твоїх очей та вух, ти побачиш Всесвіт таким, яким він є.
Ти навчишся бачити та чути серцем... Ти просто розчинишся в Джерелі та будеш перебувати там завжди.
Всередині... В храмі Творця, який і є Ти...
Коли ти відкриєш свою власну Істину, ти зрозумієш, що все в ній звучить в унісон.
Ти почуєш таких самих, тих, які пробудилися...
Ти зіллєшся з ними та усвідомиш, що роздільності не існує...
І тоді...перебуваючи в магії цього священного моменту...Ти зрозумієш, що Істина завжди була всередині тебе самого, і для того, щоб про неї згадати, ти не мав потреби кудись бігти, їхати, летіти чи щось вчиняти...
Лежачи вдома на дивані, ти відшукав би її так само успішно, як тоді, коли об’їхав би цілий світ, пізнавши безліч поневірянь та страждань або безліч радості та звершень...
Шанси завжди були та будуть однаковими.
Єдине, що вимагалося від тебе, в твоєму прагненні відшукати себе, – це зазирнути всередину.
Піти вглиб та осягнути, що Ти, як і Істина, як і Божественна Любов, перебував там ЗАВЖДИ.
Просто ти про це не пам’ятав...забув колись...
І все, що тобі було потрібно, щоб згадати - гарненько подивитися всередину себе, свого Єства.
Я кохаю тебе... І люблю тебе...
І саме моя любов замкнула мої вуста і дозволила тобі слідувати своїм власним Шляхом, бо я знала...коли ти помреш і відродишся заново... розчинишся і відновишся знову...станеш безкрайнім океаном…врешті-решт, ти опинишся там же, де ти і був – на початку власного Шляху.
І тут Тебе чекатиму Я.
Ми всі виходимо з Істини, з однієї точки, і осягаємо одну й ту самі Істину, і осягаючи, повертаємося до Неї. І тільки Шляхи у кожного з нас свої.
Хіба ж це не чудово?
Та про що це я…
Якщо ти зараз читаєш цього листа – отже, ти вже тут і все це вже знаєш і без мене.
Я Тебе кохаю»
P.S.
Чарівна Пара обійнявшись вийшла із затишної кав’ярні в стилі прованс. Вони були одним, доповнювали одне одного. Світла легка усмішка осявала їхні обличчя.
Від них йшло сяйво, магія, умиротворення... Хвилями розходячись довкола, виходячи за межі кав'ярні, воно осявало та зігрівало похмурий ранок радісними вогниками кохання.
Перехожі оберталися, завмирали на хвильку, милуючись цією парою, яка осявала собою похмурий вогкий ранок та ніби розганяла сіре молоко туману, що сповив місто, яке тільки почало прокидатися.
- Але ж ти міг і не повернутися...
Вона замовкла на мить і продовжила:
- Моє пізнання триває… І зараз тільки починається...
- Я стою на початку Шляху… з Тобою.
Він усміхнувся Їй у відповідь:
- Ходімо додому…
Незвідані Галактики, нові світи чекали їх, Шукачів Істини, що здобули цінний дар – бути самими собою. Вони несуть цей безцінний Дар іншим, допомагаючи їм віднаходити Шлях Додому.
P.P.S.
Дівчина-кельнер сиділа за маленьким столиком в затишній кав’ярні в стилі прованс…
Вона неначе завмерла, і час навколо неї теж нібито зупинився…
Ані метушливих перехожих за вікном, ані вогкого похмурого ранку, ані того, що говорив їй баріста, який щойно підійшов і легенько торкнувся її плеча, вона не бачила і не чула…
В руках у неї був списаний аркуш паперу, погляд спрямований кудись вдалечінь...
Або вглиб?...Хто знає?...
Так починалася її мандрівка Додому…
***
Істина багатогранна. Вона може бути прийнята чи ні. Явна чи ні.
Та ніколи не може бути пізнаною до кінця.
Вона тріумфує повсюдно, в усьому.
Процес її пізнання безперервний, неосяжний та безмежний.
Де б ми не знаходилися, чим би не займалися, якої б форми не набували, ми завжди пізнаємо.
Усвідомлено чи ні, але так є насправді.
Тут, на Землі, ми звемо це Життям. Зрештою, як і весь Всесвіт.)
Всім шукачам Істини присвячується…
22.01.2011. 11.11 p.m.
Початок тут
Comments