Я присвячую цю історію моїм друзям, Буддам, що сплять, у яких я вчуся,
а вони навіть не бачать, що Будди, і не пам'ятають про це.
Коли-небудь вони прокинуться.
Vydumka
Illustration by Vydumka with AI
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ЛИСТ
«Люблю тебе за те, що ти недосконалий. Ти б розсердився, якби дізнався, що я бачу.
Вибач! Нічого я і не бачила...»
Ромен Роллан «Зачарована Душа»
За вікном, надворі, був вогкий понурий ранок. Легка мжичка сірим молоком висіла у повітрі. У затишній кав'ярні в стилі прованс сиділи двоє. Дивилися одне на одного.
Від них йшло сяйво, магія, умиротворення... Хвилями розходячись довкола, виходячи за межі кав'ярні, воно осявало та зігрівало похмурий ранок радісними вогниками кохання.
Вони були одним, доповнювали одне одного. Світла легка усмішка осявала їхні обличчя.
Вони снідали та про щось тихо гомоніли. Ніжно усміхалися одне одному, жартували.
Загалом, робили все те, що і належить робити двом закоханим, що на світанку, коли місто ще тільки поволеньки починає прокидатися, виявилися єдиними відвідувачами кав’ярні.
До кельнера, що обслуговувала пару, долинув уривок тихої розмови:
- Я все добре обміркував і хочу, щоб Ти поїхала зі мною.
Він дивився на Неї з очікуванням, тамуючи хвилювання. Вочевидь, мова йшла про щось дуже важливе для Нього.
Вона глянула на Нього замислено, її погляд неначе одночасно пронизував його очі та зазирав кудись далі у простір, крізь Нього...
Цей її погляд… Він не був відсутнім чи нерухомим, ні…
Він ніби вглядався в якісь безмежні глибини поза простором та часом...
- Я думаю, буде краще, якщо Ти поїдеш один.
Він відклав прибори та уважно глянув на Неї. На його обличчі, як ледь помітні тіні промайнули подив, тривога та збентеження…
А Вона…
Вона теж відклала своє приладдя.
Безмежний спокій на Її обличчі, ніби ширився навколо лагідними хвилями умиротоворення та безтурботності…
Вона знову подивилася йому в очі тим пронизливим та глибоким поглядом, даруючи підбадьорюючу усмішку та повернулася до свого сніданку.
Від її спокою та умиротворення він збентежився ще більше:
- Ти так спокійно про це говориш?...
Подив застиг у нього на обличчі разом з гамузом німих запитань…
Тривога тінню знов майнула на його обличчі.
Вона зробила паузу, знову відклала виделку та ніж, відкинулася на спинку стільця та якийсь час зосереджено дивилася на Нього, не промовляючи ані слова. Все її обличчя сяяло коханням.
«А я ось не схожа на тебе: хочу, щоб ти побачив всю мою недосконалість!
Будь, чим ти є, - це я і ціную.
В моїй недосконалості більше мене самої, аніж в усьому іншому.
Якщо ти береш мене, то візьмеш саме такою.
Візьмеш?
Але ж ти не хочеш мене пізнавати.
Коли ж ти потурбуєшся мене роздивитися?»
- Якщо ти хочеш зрозуміти справжню причину моєї стриманості та мою відповідь, тобі доведеться зазирнути всередину мене і подивитися на світ з огляду на мої цінності, моїми очима.
- Якщо ти дійсно хочеш зрозуміти, чому моя відповідь саме така, і не відповідає твоїм очікуванням.
Вона повернулася до сніданку і якийсь час продовжувала їсти мовчки.
- Зараз ти настільки нею збентежений, що навряд чи зможеш мене зрозуміти. Проте… Я така спокійна, бо керуюся величезною любов’ю та моїм коханням до тебе. Мені не байдуже, і це рішення не було для мене легким.
- Ти знаєш, що найціннішим та найважливішим у житті я вважаю можливість людини бути самою собою.
- Не образом, зумовленим суспільством, батьками, родиною, або збіркою відповідності комусь або чомусь, часові, вимогам та багато чому і кому ще. Найважливіше – бути собою.
Вона ковтнула запашної кави, яку тільки що принесла дівчина-кельнер, і продовжила:
- Але Шлях до себе, коханий, кожен може пройти тільки на самоті. Сам-самісінький. Не посеред юрми, і не в компанії, і не пліч-о-пліч з другом чи коханою людиною, а тільки наодинці.
- Я маю вибір: їхати з тобою, просити тебе залишитися, або самій залишитися тут і чекати тебе.
Вона знову сьорбнула кави і замислено подивилася у вікно:
- Я обираю залишитися. Бо якщо ми поїдемо разом, моя присутність обмежить тебе якимись рамками, за які ти не зможеш, не захочеш або не дозволиш собі вийти.
- Ти діятимеш з огляду не на власні інтереси, а враховуючи мої. Будеш присвячувати свою увагу не тільки собі та тотальному пізнанню власного єства, але і мені.
- Твої думки не будуть цілком зосереджені на тому, що ти шукаєш, тільки з тієї причини, що я буду поруч. А так бути не повинно.
«Адже вона знала,
що готова піти на все заради кохання»
- Людина, яка шукає Шлях до себе, має бути вільна.
- Безумовно, в процесі пошуку ти можеш зустріти інше кохання, і залишитися з ним назавжди, або привезти його сюди…
- Ти можеш змінитися і зміниться твоє ставлення до мене і сприйняття…
- Та незважаючи на все, я залишуся тут. Це мій вибір – бути тут. Я чекатиму тебе тут і з радістю зустріну, якщо ти повернешся.
- Я буду з тобою завжди, як і моє кохання. Я незримо обійматиму тебе та буду підтримувати теплом свого серця. І ти завжди знатимеш, що ти не самотній.
- Проте, Шлях до себе – дорога для одного.
- Я дам тобі з собою листа. Якщо ти повернешся, ми зустрінемося тут, і ти прочитаєш його. В іншому випадку, якщо залишишся десь там, просто спали його.
- Це моє єдине прохання.
Вона раптом встала, накинула на плечі одяг, обійняла Його, торкнувшись вустами його такої рідної щоки та прошепотіла:
- Я кохаю Тебе. Просто вір.
І вийшла…
Він сидів в пригніченому стані над сніданком, який встиг охолонути, і з сумом дивився, як Вона розчинилася у тій сірій молочній мряці. Апетиту не було. Магія зникла. Він був один. На столі перед Ним лежав лист.
Illustration by Vydumka with AI
留言