Photo by Vydumka
Тихий ясний літній ранок. Не вдосвіта, але поки люди ще сплять, а сонечко вже осяяло все навкруги та ще не припікає, я спросоння шпацирую на кухню і, як завжди, зависаю на балконі, споглядаючи краєвид.
Тиша...Навіть пташки чомусь не виспівують свої вітання новій днині.
Ранкова свіжість приємно лоскоче ніздрі, легенький вітерець доносить аромат соснини навпроти та цвіту з сусідських садочків. Тонкий, пронизливий і водночас ніжний та мінливий. Такий, який буває тільки сонячного, але не спекотного ранку.
Вдома тепло, та я не можу нагрітися. Недостатньо тепло для такої змерзлюхи, як я. Все, що нижче позначки +24°C - холодно.
І хоч в рідній оселі і стіни гріють, і затишок дають, і любов’ю сповивають, - мені зимно, тож я з’їжачившись пірнаю в гардеробну за кофтиною. Але за хвильку - відправляю кофтину назад. Не те...
Чимчикую на кухню, насолоджуючись тишею навкруги. Кави не хочеться. Та як же ж зігрітися!
Вдивляюся в нутрощі шафи. Чай чорний, чай зелений, чай білий… Вибираюся на барний стілець, щоб споглянути весь той асортимент згори і бачу забуте мною диво.
Забуте, бо я його надійно приховала для особливих випадків. Щоб розтягнути насолоду в часі. Приховала та й забула. А тепер знайшла!
Витягаю коробочку з різнобарвними порційними саше і зовсім непримітну текстильну торбинку. І поки я все це розкладаю на столі, в роздумах, якого кольору пакетик з цієї «веселки» я зараз хочу, мене огортає сяйво та тепло.
Ці маленькі саше - безцінні...
Не тому, що це Да Хон Пао та інші дорогі китайські чаї. Тому, що вони про любов та турботу. Майже материнську ласку та доброту. Про приємності, дива та неочікувані подарунки.
З полотняної торбинки виринає тонка порцеляна. Це дорожній набір для чаювання. Щоб я могла прихопити його за собою у будь-яку точку планети. Щоб я могла випити цієї смакоти навіть десь у потязі.
Кожне саше мені - про зустріч, розмову, мудрість та розділену радість Буття.
Адже всі вони зібрані сердечно та щиро, але саме для мене і на мій смак. Бо моя уважна подруга слухала мої оди чаю та запам’ятовувала, який саме з її скарбнички так припав мені до душі.
І ось я вже не на власній кухні, ковтаючи цю бурштинову амброзію, насолоджуюся вранішніми променями Аврори, ні... Я вже в світлій білій оселі, осяяній сонцем, на столі свіжі ягоди, фрукти та горіхи і запашний китайський чай.
А поруч моя така ж сонячна подруга, зі своїми очима-плесами, зі своїм сміхом, що немов маленькі срібні дзвіночки, мелодійно переливається в повітрі. І чай...
З кожним ковточком з маленького горнятка, щось відбувається. Просочується в кожну клітину тіла якоюсь невагомою магією.
Це спокій та затишок, що ідуть зсередини назовні. Це водночас наповнення та бадьорість. І натхнення.
Натхнення, від якого потім ще декілька днів носишся між небом та землею, збираючи всі розсипані Пегасом діаманти-ідеї та втілюючи їх у реальність.
Ще ковточок…
Це пітахайя, привезена взимку з іншого кінця світу, бо улюблені дуріани заборонені на вивіз, але ж подрузі так хотілося зробити для мене щось радісне.
Це легкість та вразливість. І в той же час - сила та міць.
Це про ті стосунки, де можна разом про все помовчати. І винести звідти багато…
Мій ранок за вікном починає наповнюватися звуками. А я одночасно в двох реальностях, де злилися минуле та теперішнє: споглядаю народження цього дня та закінчення іншого. Там, на затишному балконі подруги, де неймовірні заходи сонця.
Де ми в надвечірніх променях просто насолоджувалися цією невимовною простою радістю Буття. Просто слухали. Просто всотували. Цю радість. Цю мудрість. І безмежну любов. І пили щось з цієї неймовірної китайської «веселки».
І в такі миттєвості, коли начебто нічого не робиш і нічого не відбувається, окрім споглядання, мудрість Всесвіту осяває непомітно все наше єство, і підносить нашу свідомість ген-ген на нові рівні та відкриває їй нові обрії.
Мені так цього зараз не вистачає. Оцих спонтанних посиденьок в тиші. І наших бесід. І нашого чаювання. Тож піду зроблю ковточок бурштинового нектару і він крізь час та простір поєднає мене з іншим кінцем світу – від серця до серця.
І я знаю, що магія цих маленьких саше спрацює... Вона поєднає у часі та просторі не тільки минуле з теперішнім, а й теперішнє з майбуттям. Ми знову зустрінемося, і у нас будуть світанки, прогулянки, заходи сонця, тиша на двох... І чарівний чай. Куди ж без нього!
Далі буде...
Life will be better!
З любов'ю,
Vydumka
Comentários