Photo by Jonathan Pielmayer on Unsplash
Дивовижно! Дивовижно, як один аромат терпкого чорного чаю зі свіжою м’ятою, що експансивно забив ніздрі, може викликати цілу вервечку образів-спогадів, які розгортаються перед очима, як кадри кінострічки.
Неначе ти сидиш у кінозалі, а далеко позаду, якщо повернути голову, можна побачити, як кіномеханік у своїй будці, спостерігає за рухом стрічки на великих котушках, а перед тобою на екрані розгортається чиєсь життя, чиясь радість чи розпач, звитяга чи зрада, чи щось жахливе, чи величне, або просто приємне.
Отак і цей запах… Раптово розгорнув кінострічку-спогади. І поки напишеш, хоч би вони не промайнули ген-ген вдалині, та не розчинилися в просторі, як видіння, що майнуло на якусь мить перед очима, а потім…
Що це було? Мрія?.. Марево?.. Спогади?.. Що?
На вулиці погода – падав сніг минулорічний. Ґаджети та всі знані ресурси писали + 12 за Цельсієм, та тепла водолазка під самісіньке горло, застібнуте на всі ґудзики пальто і бажання натягнути на голову шапку, а на руки - рукавиці, все це красно промовляло, що якісь там у них зимові +12, аж ніяк не травневі.
Так от, це все та підступна погода винна. Налаштовує на міцний теплий чаєчок, хороший чорний бельгійський шоколад та ніжний радісний світлий пледик, сплетений бабусею з усього, що змогла скласти в композицію.
Треба сказати, бабуся - Супермайстер розпустити купу старого чи не дуже лахміття, і з отих маленьких, малесеньких та великих і не дуже клубочків, сплести щось дуже гарне та прекрасне. І підібрати з того, що є, кольори та візерунки так, що дизайнери можуть нервово "палити в кутку".
Але я тут про аромати. Хоча… Ось вже і про бабусю була маленька історія. А все той чай…
Тож, підступна погода на теплий чай, пледик та шоколад (крісла-гойдалки плетеного лише не вистачає до повноти картини, та обійдемося, бо – нема) налаштувала, а який саме чай хочу, я ніяк не могла збагнути.
Я крутилася по кухні, як літак, що вже заходить на останні кола над Жулянами на посадку, але все ще скидає висоту.
Аж раптом згадала, що у морозилці є м’ята, а у шафці, в бляшаній коробці з новорічними мотивами (якраз майже під погоду😊) та музичним "We Wish You a Merry Christmas", від якого Баррі стає сам не свій (бо та коробка – його жадана мрія, але – дзуськи, песині зуби такого не витримають), так от, в тій коробці ще залишилася жменька чорного чаю. От я і зрозуміла, що хочу чорного чаю з м’ятою - до пледика та шоколаду. Сьорбну швиденько, і - спати.
Але ж ні! Тільки-но я почала різати м’яту, її запах, такий, неначе оце тільки її з грядки зірвали, нагадав спочатку про знайдений колись на робочому столі неочікуваний подарунок, який чиїсь дбайливі ручки посадили, зібрали, запакували, привезли і залишили, забезпечивши мене м’ятою і не тільки, як не на цілий рік, то на три пори року точно.
А потім одразу ж згадалися холодні зимові вечори, коли тепле тьмяне помаранчеве світло нічників розливалося навколо ліжок, на одному з яких кублився Ед в очікуванні мене з «відром» чаю дивитись разом кіно; за вікном, як у казці, виднілись вкриті снігом дерева та земля, а в нашій малесенькій, та дуже затишній оселі, розливався оцей ось аромат – чорного чаю з м’ятою.
Цей аромат… Він – про затишок, сім’ю, кохання, романтику, сміх, безтурботність, пледики та замовлені Едом суші, салат хіяши та місосуп.
Це, як базові складові, домашнього «кінозалу»:
обрати фільм для перегляду, замовити суші.
І я, прихильник їсти суші не вдома, навіть отримувала втіху від цього ритуалу. Бо у Едіка все навпаки - з’їсти смачненького вдома, в затишку, тільки родиною, щоб нікого стороннього, і перед екраном.
Цей аромат…Про неочікувані подарунки, про романтичні прогулянки, про родинне тепло та про ніжність. Так багато в одному ароматі! Так багато! Не три речення, чи рядки, чи абзаци. Ні! - Роки! Цілий букет почуттів, подій, історій.
Різні історії, що не пов’язані між собою. Були. Аж поки я не заварила отой чай. І він для мене - про повернення додому, в свою оселю. Де мій дім – моя фортеця. Сховок від усього світу. Коли виснажений після роботи. Після важкого дня. Після якихось турбот чи домашніх клопотів…
Той аромат… Ніби змиває з тебе всі тривоги, проблеми та багато пережитого горя та смутку. Він, той терпкий запах м’яти, ніби розгортає над тобою дбайливий серпанок, що як Покров Богородиці - оповиє, вбереже тебе і все, що дороге тобі, на якомусь твоєму персональному острівці безпеки, любові та спокою. І відчуття того, що все буде добре.
Бо ось, ви всі ділите пледика і штовхаєтесь, виборюючи побільше місця на вузькому просторі ліжка, ось невдоволена «бандерівська чупакабра» - бурчить, що його весь час підкидають під час тих «майнових суперечок», і не дають спокійно розлягтися на всіх, хто сидить чи лежить поруч.
А бурчить наша «бабця» значуще, неначе стара на призьбі: на молодь, погоду, «дожилися» та свій радикуліт. Але думаю, деяким бабцям наш чотирилапий буркотун міг би ще давати майстер-класи.
І ось ви всі, збившись докупи перед екраном, насолоджуєтесь вашою, тільки вашою миттю, в якій - Вічність.
Я сподіваюсь, що заберу колись з собою, цей густий аромат м’яти. Коли я згадуватиму пропахлі паленими шинами вагони метро, проживатиму якісь дні, тижні, місяці в році, які нагадують про радісне, надбане, пройдене, пережите, втрачене, віднайдене, і про тих, кого тут вже нема…
Так от, коли ті спогади навіватимуть сум, я згадуватиму цей запах – чаю зі свіжою м’ятою. У якого густота передсвітанкового серпанку над Дністром, аромат затишку, родини та тепла, і звучання любові, ніжності і внутрішнього знання, що все буде добре.
Любий Всесвіте, коли я повертатимусь Додому, я, мабуть, покину це тіло, і візьму тільки спогади, досвід та любов.
Але можна я візьму з собою в пам’яті ще й аромати?
І відчуватиму їх.
Їхнє звучання.
Дивитимусь історії, які вони мені розповідатимуть.
Притягну за собою шматочок фізичного, що існує в повітрі мить,
але по собі залишає спомин назавжди.
Піду, послухаю ще історії, що розповість мій чай.
Добраніч!
Далі буде…
З любов'ю,
Vydumka
Yorumlar