"Причина потрібна, щоб бути нещасним. Щоб бути щасливим, причина не потрібна."
Ошо
Photo by Simran Sood on Unsplash
Як ми крадемо власні ресурси? Що ми у себе крадемо? Цим чи шкідливо? Чим небезпечні суперечливі наміри? Що в цей час відбувається з нашим мозком та тілом?
Як ми крадемо власні ресурси?
У різні способи. Я перелічу 4, які вважаю найгіршими на мою особисту думку і з огляду на власний досвід:
1. коли втрачаємо концентрацію та розпорошуємо власну увагу на хронофаги (крадії часу)
2. коли обираємо токсичне середовище або, якщо усвідомили, що воно для нас токсичне - не змінюємо його
3. коли обираємо не себе: займаємося втіленням чужих мрій та реалізацією чужих проектів, не отримуючи від того задоволення, а не реалізовуємо щось власне, що узгоджується з нашими цінностями, дає нам наснагу, натхнення та втіху
4. коли залипаємо в ролі «жертви» і перекладаємо відповідальність за наш емоційний стан, наше щастя, наш добробут та реалізацію наших мрій на іншу особу.
Можна перерахувати ще безліч різноманітних способів, та ви легко можете пошукати їх самі.
Сьогодні хочу торкнутися тільки останнього з мого короткого переліку. На це мене, як зазвичай буває, надихнула робота з клієнтами.
Поїхали.
Спочатку зафіксую основні важливі пункти, дотичні до всіх способів обкрадання себе самих.
Що ми у себе крадемо?
Ми крадемо у себе енергію та безцінний час нашого життя.
І якщо енергію можна відновити, накопичити, змінити її рівень, то вкрадений час нам не поверне ніхто.
Цим чи шкідливо?
Ми втрачаємо здоров’я, втрачаємо життєві сили, втрачаємо радість та смак життя. І, на додачу, ми втрачаємо і саме життя.
Ми його не живемо повною мірою, а зливаємо власний час в боротьбі за існування та інвестиції часу та енергії в те, що нас не підтримує та розвиває, а навпаки.
Тепер повертаюся до залипання в ролі «жертви».
Що відбувається тоді, коли ми свідомо чи несвідомо перекладаємо відповідальність за те, що відчуваємо, на когось іншого?
Ми віддаємо (делегуємо) власну енергію, силу та час тій особі, на яку спрямовані всі наші звинувачення.
Інша справа, що в більшості випадків ми робимо це неусвідомлено. Але наш мозок та фізіологію наша неусвідомленість абсолютно жодним чином не обходить.
Відсутність знань законів не звільнює від відповідальності.
У випадку «жертви» - від наслідків.
Окрім втрати ресурсів, «жертва», як правило, попадає в такий собі енергетичний маятник або зашморг (ласо): чим гірше її власний стан, тим більше звинувачень люті, агресії, ненависті в бік винуватця.
Уявляєте, яка кількість енергії, що могла би бути використаною собі на благо просто зливається ні, не в нікуди, а як ресурс віддається вашому кривднику?
Зупинитися важко. Сил не вистачає. І, як віслючок по колу, чим гірше наш стан – тим більше звинувачень.
За деякий час людина перетворюється на емоційного наркомана. Вона настільки звикає відчувати стрес, гнів, лють, ненависть, зневагу і купу різного деструктиву, що вже просто не може жити без цих відчуттів. Стає від них залежною.
Що в цей час відбувається з нашим мозком та тілом?
Коли ми, як заведені, весь час запускаємо одні й ті самі процеси мислення, що викликають негативні емоції, в мозку утворюються нові нейронні зв’язки. І чим більше ми їх використовуємо, тим міцнішими вони стають.
Тіло отримує команду і починає продукувати велику кількість гормонів, що відповідають за стан стресу (адреналін та кортизол), гніву, люті та агресії. Якщо ми свідомо чи несвідомо постійно викликаємо у себе ці емоції, тіло починає звикати до такого гормонального «коктейлю» і стає від нього залежним.
Мозок починає ідентифікувати такий стан, як зону комфорту. І коли ми починаємо робити спроби змінити цей стан і позбавитися емоційної залежності – як не дивно, наш розум та свідомість робитимуть все можливе, щоб повернути нас в нашу «зону комфорту». На додачу до цього, тіло теж переживатиме справжню «ломку».
І чим довше ми бігали по колу, тим більше часу та зусиль нам доведеться вкласти, щоб вийти з цього стану.
Чому?
Бо нам доведеться напрацьовувати нові нейронні зв’язки і працювати над їх посиленням. Як це напрацювати я опишу в наступному пості, а зараз повернуся до «жертви».
УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ
«Жертва» сама краде своє щастя. Вона проголошує, що має потребу бути щасливою, але хтось чи щось зруйнували все і забрали у неї таку можливість.
На запитання: «Чого хочеться насправді?» «жертва», як правило відповість, що хоче бути щасливою.
А на запитання: «Що для цього потрібно?» відповість, що бажає помсти, знищення винуватця, насолоди від його страждань і т.д., і т.п.
Звичайно, так буває не завжди. Та це досить розповсюджений сценарій. Який нормальним та прийнятним вважає більшість людей. Бо це логічно.
Але мозкові та тілу начхати на логіку. У них свої закони.
Мозок отримує дві команди. Два суперечливих наміри: з одного боку потрібно продукувати гормони щастя, з іншого підтримувати рівень гормонів стресу.
Бо «жертва» зосереджена і зациклена на винуватці чи винуватцях.
Чим небезпечні суперечливі наміри?
Вони виснажують мозок та тіло. Бо це стан внутрішнього конфлікту не тільки на рівні розуму. Цей конфлікт відбувається на рівні нейрофізіології та біохімії. І починає відбуватися руйнація.
Що робити, якщо ми займаємося саморуйнацією у такий спосіб?
Має місце внутрішній конфлікт, який сама особистість не усвідомлює. Не тому, що не хоче чи не має до того потрібного хисту чи здібностей. Найвірогідніше, не має для цього внутрішніх ресурсів. Щоб побачити, усвідомити і трансформувати цю невідповідність.
І як тут не згадати НЛП та базові пресуппозиції:
Карта – не територія
Свідомість та тіло – елементи однієї системи.
Життя та мислення – системні процеси.
Щоб дати опис системі - потрібно вийти за її межі. Щоб її змінити - потрібно бути всередині системи.
Тобто, щоб побачити цей внутрішній конфлікт особистість має вийти за межі своєї карти – свого сприйняття себе та уявлення про світ.
І на цьому етапі людині може знадобитися допомога фахівця. Який допоможе вийти з системи, зробити аналітику, і повернутися в систему, щоб змінити ті деструктивні моменти, які провокують саморуйнацію.
Яким чином?
В першу чергу трансформацією та нейтралізацією обмежуючих переконань, що породили суперечливі наміри.
Я в таких випадках проводжу чистки від емоційних та ментальних блоків.
Наступний етап - я надаю перевагу роботі з такими НЛП-техніками, як T.O.T.E. та Зміна особистої історії.
Це прості та дієві техніки, засвоїти які можна самостійно.
Моє знайомство з цими технологіями відбулося завдяки моєму психологу дуже багато років тому, коли я ще не займалася консалтинговою діяльністю.
Я отримала ці інструменти для виконання домашнього завдання, і у мене була дистанційна підтримка фахівця, якщо виникали запитання чи складності в процесі засвоєння цих технік.
Зауважу, що я засвоювала їх в такому форматі, бо вже мала багаторічний досвід роботи над розвитком та трансформацією своєї особистості, як самостійної, так і з різними фахівцями: особистим коучем, фасилітаторами, та мала в доробку пройдені тренінги з розвитку особистості. Тобто, у мене вже була база.
Якщо ви з цієї категорії, я раджу вам починати самим. І звертатися за допомогою тільки якщо після самостійного опрацювання, у вас виникають якісь труднощі чи немає впевненості у правильності проходження алгоритмів роботи.
Якщо виникають складнощі, або ви не маєте досвіду роботи в техніках саморегуляції, тоді можна пройти 1-2 сесії з фахівцем, і потім користуватися цими технологіями без потреби у «милицях».
ВАЖЛИВО! Люди, що пережили важке фізичне, психологічне та емоційне насильство ЗАВЖДИ мають починати процес зцілення з роботи з вузькопрофільними фахіцями: психологами, психотерапевтами, і потім, пізніше, додавати вже до цього процесу інструменти саморегуляції. Засвоювати роботу в цих техніках тільки під наглядом спеціаліста, який вас веде.
Бажаю вам відсутності суперечливих намірів та присутності щастя.
А вам цікава ця тема? Хочете докладніше про пресуппозиції та техніки, згадані у цьому пості?
Ставте вподобайки, діліться корисним в соцмережах, а вашими думками та власним досвідом - в коментарях.
Продовження - тут
Life will be better!
Comments