«Велику перевагу одержує той, хто досить рано зробив помилки,
на яких можна вчитися.»
Photo by https://picjumbo.com
Не знаю, як вас, а мене в моєму радянському дитинстві лякали помилками. Я не мала права помилятися. Я мала бути досконалою.
Помилка - це був приблизно такий же кінець світу, як і прийти запитати щось, чого я не знаю.
Бо не знати чогось, як і помилитися - це був вселенський сором на цілий світ.
Щоб донести до мене всю тяжкість, драматизм та глибину прогалин в моїх неенцеклопедичних знаннях та страшенний жах від зробленої помилки, мені влаштовувався цілий спектакль на купу актів.
Іноді цей спектакль був з антрактами, іноді без. Але він ніколи не був прем'єрою, яка демонструвалася би один раз. Мені так не пощастило.
Навпаки, спектакль йшов цілий сезон, а, може, і два, з аншлагами, новими деталями, поглибленням драматизму.
Все це шоу мало на меті підтримувати та підсилювати в мені відчуття жахливого сорому, моєї власної нікчемності та величезної ганьби.
Якщо ви думали, що це був якийсь дуже дивний стимул, що мав пробудити в мені жагу до вивчення всіх томів енциклопедії, разом із надписами на форзацах, – запевняю вас – ні.
Помилки не пробачалися. А якщо пробачалися, то так зверхньо та пихато, щоб я відчувала, що мені, нікчемі, оце зараз зробили велику послугу, обдарували мене прощенням.
Знаєте, хто з мене виріс? Відмінний критик, буллер та знацінювач, як власних досягнень, так і чужих. Жорстокий та нетерпимий. З перфекціонізмом, що майже межував з безумством. Я так панічно боялася хоч малесеньких похибок, що найкращим для себе вважала взагалі нічого не робити.
Але мені повезло. Повезло вирватися з токсичного оточення і все ж таки попасти в надихаюче.
Мені повезло, бо ті люди дійсно по-справжньому мене любили, хотіли допомогти і допомагали.
Вони були терплячими, чуйними та добрими. Підтримували, а не заганяли під плінтус. Ділилися власним досвідом, інструментами та були живими прикладами того, як може бути інакше.
Саме завдяки тому оточенню я змогла змінитися, і обрати той шлях, яким іду зараз.
Це оточення прийшло до мене, бо я його шукала. Я завжди відчувала якусь неправильність того, що відбувалося зі мною. І шукала підтвердження своїм внутрішнім відчуттям.
Саме з цим оточенням я дізналася, що помилки – це про розвиток, зростання та мудрість.
Що ставити запитання – це про цікавість, жагу знань та розвитку,
а не про сороміцький сором, бо таким чином ти демонструєш на весь світ, яке ти не освічене 💩.
Що мати власну думку, висловлювати її – це не про зарваність (сиди собі тихенько і не висовуйся, бо старшим/батькам видніше), а про індивідуальність та особистість.
І ще про повагу. Повагу до тебе, як до живої істоти, як до індивідуальності, яка проявляє себе.
Тому мені повезло багаторазово: моє чудове підтримуюче оточення допомогло мені усвідомити, де моє критиканство та перфекціонізм можуть приносити користь як мені самій, так і іншим людям.
Колись на моїй першій роботі, де, звичайно ж, я на самому початку робила помилки, одна колега сказала мені:
"Запам'ятай! Не помиляється тільки той, хто нічого не робить".
В оригіналі це звучить так:
«Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але й нічого не робити — помилка.»
Еміль Кроткий
Моя старша колега нагадувала мені це щоразу, як я десь косячила і переживала всередині себе щось на кшталт атомного вибуху.
З часом я почала повторювати собі цю фразу, як мантру. І мене попустило.
Якщо ціна помилки не ваше або чиєсь життя або здоров'я – все решта зони для росту та підґрунтя для висновків, завдяки яким можна стати мудрішими та сильнішими.
Я маю для вас 2 гарні новини:
психологи успішно навчають, як жити в злагоді з цією невиліковною "хворобою" під назвою перфекціонізм;
помилки – неминучі, вони є індикатором розвитку, руху, набуття досвіду та життєвої мудрості.
Чи є у вас страх помилок, власної недосконалості і невиліковна "болячка" під назвою перфекціонізм?
Діліться власними історіями в коментарях або пишіть мені на E-mail, якщо хочете, щоб ваша історія залишилася анонімною або я її виклала зі своїми коментарями та порадами.
Склети з шафи потрібно виймати. Хоча б для того, щоб провітрити, якщо не готові поки що остаточно з ними попрощатися😉
Як проголошує мій власний досвід, чим більше обміну історіями та досвідом, тим більше глибоких та важливих осяянь, а також підтримки та натхнення.
Life will be better!
Comments