Розділ ІІ. Лист. За вікном, надворі, був вогкий понурий ранок. Мжичило.

За вікном, надворі, був вогкий понурий ранок. Легка мжичка сірим молоком висіла у повітрі. У затишній кав'ярні в стилі прованс сиділи двоє.

Коли я чую запах липи... я миттєво повертаюся на те осоння, де дідо сидить на широкому дерев’яному табуреті і гойдає мене на колінах…

Їх було два. І вони мене завжди заворожували. Ті величезні, омріяні мною сині горнятка.

І видно з тієї закутини весь-всенький світ того «Гобітону» під назвою Хмелева.  Видно каньйон, де звиваються води Дністра і той бік.

З полотняної торбинки виринає тонка порцеляна. Це дорожній набір для чаювання. Щоб я могла прихопити його за собою у будь-яку точку планети

Ніщо так не сприяє створенню майбутнього, як сміливі мрії. Сьогодні утопія, завтра - плоть і кров. Віктор Гюго. Не зраджуйте свої Мрії...

Маленьке есе про прекрасне та натхнене, про мистецтво та політику, любов та все на світі потроху.

За вікном, як у казці, виднілись вкриті снігом дерева, а в нашій малесенькій, дуже затишній оселі, розливався оцей аромат

«Врятуйте для початку себе!» тицьнув середнім пальцем в «пику» людству Всесвіт. «А Земля нехай трохи перепочине»

Найдовший шлях... Шлях одночасно мікроскопічний та безмежний, як діра у грудях розміром з Бога чи Всесвіт - шлях до себе.

Історія про кохання, казки, вплетені в життя, загадки, яким немає пояснення, і все те прекрасне, чого так не вистачає в повсякденності